Бабин Яр:

Бабин Яр:"нас ведуть на смерть"

«… Коли ми пройшли перший кордон і почули постріли, моя няня зрозуміла, що нас ведуть на смерть. Я плакав і ридав. Німець, котрий ішов поруч, штовхнув нас убік і сказав: “Сядь тут” — лінія приречених рухалася вперед, а ми залишилися. Ми чекали до темряви й втекли...», - зі спогадів жертви нацизму Василя Михайловського.

«... Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики та стогони, цілий день стріляли з кулеметів...» — спогади Діни Пронічевої, яка втратила майже всю сім’ю, але вижила.

«... Всім євреям Києва було наказано прийти на ріг вулиць Михайла Іллєнка і Дегтярівської і принести з собою гроші та цінності… Я стояла біля батька і тримала на руках свого трирічного молодшого брата Петруся. Нас розстріляли прямо біля обриву Бабиного Яру. Батько впав, а за ним і моя старша сестра Сіма… Я під вечір прийшла до тями в яру…» — зі спогадів Раї Дашкевич.

«У період окупації Києва місцем масового розстрілу був яр, відомий серед населення як Бабин Яр… Оскільки весь час окупації я пробула вдома, то особисто бачила дуже багато випадків розстрілів і спалювання трупів – жертв німецьких окупантів.» — зі свідчень Марії Луценко.

«Я особисто бачила, як до яру скидали немовлят. В яру були не лише розстріляні чи поранені, але і живі діти. Потім німці його закопали, але було помітно, як верхній шар ґрунту ворушився від рухів ще живих людей...», - з розповідей Надії Горбачової, яка мешкала поруч з місцем розстрілу.

Сьогодні, у 2025 році, ми усвідомлюємо, що більшість тих, хто дивом вижив дитиною у ті криваві дні, вже пішли з життя. Проте залишилися архіви, залишилися свідчення очевидців — людей, які на власні очі бачили і пережили жах, котрий не вкладається в людську уяву. Залишилася й наша пам'ять — жива, незгасна, така, що передається з покоління в покоління, аби ніколи не допустити повторення подібного злочину.

Пам’ять про Бабин Яр — це не лише біль минулого. Це пересторога для сучасності. Вона вчить нас не миритися з ксенофобією, антисемітизмом, ненавистю до "іншого". Вона нагадує, що байдужість і мовчання стають ґрунтом для найстрашніших злочинів проти людяності.

Сьогодні, коли Україна та Ізраїль знову переживають буремні часи, коли наш народ змушений боротися за власну свободу і саме право на життя, ми особливо відчуваємо актуальність цих уроків. Минуле ніби говорить із нами: "Не дайте ворогу знищити вас. Не дайте ненависті і страху зруйнувати світ, який ви будуєте".

Наш обов’язок — берегти пам’ять про жертв Бабиного Яру. Це означає не лише вшановувати загиблих хвилиною мовчання чи покладанням каменців. Це означає активно протидіяти будь-яким проявам ворожнечі, дискримінації та насильства. Це означає виховувати покоління, яке обиратиме життя, гідність і свободу.

Тільки так ми зможемо по-справжньому вшанувати пам’ять жертв трагедії й забезпечити, щоб ніколи знову подібне не повторилося — ні в Україні, ні в світі.

Бабин Яр:"нас ведуть на смерть"

Читай також

Архів

Актуально

Соціально-культурні проекти

Потрібна допомога

Контакт