«На світанку 29 вересня 1941 року уся київська «шолом-алейхівська» біднота виповзала на вулицю. Саме виповзала – здорових чоловіків мобілізували до армії, хто багатший – устиг евакуюватися. Залишилися тільки хворі, каліки, старі, жінки і діти. Зібравшись у колони, вони вирушили на світанку у сторону Сирця. «Куди йдете?», «Там стріляють!» – застерігали їх люди, що стояли на узбіччях.
Йшли древні старці-караїми, які усю ніч провели у своїй караїмській синагозі. Проповідували: «Діти, ми йдемо на смерть, приготуйтеся. Приймемо її мужньо, як приймав Христос!» Йшли старі жінки і молодиці, взявши на руки немовлят. Йшли діти – крихітні і трішки старші… З Бабиного Яру лунали чіткі, розмірені вистріли з кулемета».
До 30 вересня все було закінчено. За свідченнями оперативних команд СС, за ці три дні розстріляли близько 35 тисяч євреїв. «Дехто відчував недомагання – доводилося на місці «лікувати» горілкою. У деяких молодих есесівців потьмарився розум, вони не витримували такого знищення людей. Довелося їх помістити до психіатричної лікарні. (Із секретного звіту майора Ганса Коха голові імперського міністерства окупованих східних областей)» – це одна з багатьох розповідей про події, що відбувалися у Києві в далекому 1941-му році. А скільки розповідей ми знаємо не з інтернету, книг чи передач, а від наших підопічних – жертв нацизму і Праведників світу!
Саме їм, дивом вижившим и тим, хто загинув, присвячуємо зустріч з поетом Ігорем Дескіним.
Початок – о 12.00.
Чекаємо на вас!